головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Вартість нерозподіленого прибутку як джерела фінансування підприємств торгівлі

Волгін В.В.

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Одним з дискусійних питань в оцінці середньозваженої вартості капіталу підприємств торгівлі є вартість нерозподіленого прибутку.

Використання нерозподілених прибутків для інвестиції, на перший погляд, не несе ніяких платежів, що створює враження про „безкоштовність” цього джерела фінансування. Однак з позиції власників, реінвестування означає втрату ними альтернативних можливостей використання капіталу, і, отже, таке фінансування не буде безкоштовним.

Найбільш розповсюджений спосіб оцінки альтернативної вартості нерозподіленого прибутку як джерела фінансування заснований на припущенні власників про те, що відкладені прибутки могли бути інвестовані в інші ринкові активи. Якщо частина доходів реінвестована, альтернативні витрати для них будуть наступними: власники могли б одержати ці доходи як дивіденди і використовувати їх на ринку капіталу. Таким чином, підприємство повинне заробити на цьому нерозподіленому прибутку як мінімум стільки ж, скільки її власники можуть заробити на альтернативних інвестиціях з еквівалентним ризиком.

У зв’язку з цим у вітчизняній теорії фінансового менеджменту одержав поширення підхід, відповідно до якого вартістю сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить. Такий підхід до оцінки нерозподіленого прибутку заснований на тім, що власники зволіли інвестувати цей прибуток у власне підприємство, отже, його ціною виступає планована до розподілу сума чистого прибутку майбутнього періоду на цю частину капіталу, що інвестується.

Очевидно, що такому підходу властиві певні недоліки, що унеможливлюють його практичне використання. По-перше, проста математична інтерпретація приведеної формули, дає наступні результати – зі збільшенням виплат власникам відповідно знижується частина реінвестованого прибутку, однак, поряд з цим вартість джерела „нерозподілений прибуток” буде зростати. Більш того, у випадку, коли торговельне підприємство використовує агресивну реінвестиційну політику, у результаті якої вся сума чистого прибутку капіталізується, а, отже, не йде на споживання, вартість нерозподіленого прибутку відповідно до формули 1 буде дорівнювати нулеві, що дасть перекручену оцінку вартості цього джерела фінансування.

Поряд з цим у закордонній теорії і практиці фінансового менеджменту одержали поширення три основних підходи до визначення вартості нерозподіленого прибутку: модель оцінки капітальних активів (Capital Assets Pricing Model, CAMP) або модель оцінки власних засобів (MOCC), метод „прибутковість облігацій плюс премія за ризик”, метод „коефіцієнт прибутковості плюс темп росту” або дисконтованого грошового потоку.

Незважаючи на широке застосування зазначених методів визначення вартості нерозподіленого прибутку в закордонній практиці, вони мають ряд істотних обмежень у використанні для підприємств торгівлі, які у вітчизняних умовах господарювання стають критичними, а саме:

- практичну застосовність тільки для підприємств акціонерної правової форми господарювання, частка яких у торгівлі надзвичайно мала;

- необхідність наявності досить великої кількості даних, що характеризують реальну прибутковість роботи підприємства;

- недостатній розвиток ринку цінних паперів, відсутність фінансових структур, що надають оперативну інформацію про стан і кон’юнктуру фондового ринку.

Вищевикладене викликає об’єктивну необхідність розробки методичного інструментарію оцінки вартості нерозподіленого прибутку для підприємств торгівлі.

На наш погляд, при визначенні вартості нерозподіленого прибутку необхідно виходити, насамперед, з альтернативних витрат для інвестора. Таким чином, необхідна прибутковість для власника, що реінвестував свій капітал у підприємство, повинна бути не менше тієї, котру він може одержати на ринку капіталу при сформованій кон’юнктурі в момент реінвестування.

Оскільки основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у банку, то, на перший погляд, ціну втрачених можливостей від альтернативного інвестування нерозподіленого прибутку буде характеризувати ставка депозитного банківського відсотка, що забезпечує рівень мінімальної норми прибутку на капітал. Однак, особливості вітчизняного податкового законодавства [3-5] викликають необхідність врахування податкового фактора при визначенні вартості реінвестованого прибутку.

Права особи (засновника) на частку в статутному фонді підприємства, визначаються як корпоративні. Під корпоративними правами, відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” [5] мається на увазі „право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи, або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або особи, або в інших організаційно-правових формах”. Виходячи з зазначеного визначення, засновник – власник корпоративних прав підприємства має право на одержання відповідної частки прибутку підприємства – емітента корпоративних прав. Виплата такої частки прибутку засновнику здійснюється під­приємством у вигляді дивідендів.

Відповідно до цього ж закону „дивіденд – платіж, який здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку” [5].

Дивіденди, виплачувані підприємством своїм засновникам (громадянам), підлягають оподаткуванню з доходів фізичних осіб [3].

Виходячи з цього альтернативна прибутковість капіталу власника у випадку виплати його у вигляді дивідендів і наступного інвестування повинна бути скоректована на величину відповідного прибуткового податку.

Література:

1. Бочаров В.В., Леонтьев В.Е. Корпоративные финансы. – СПб.: Питер, 2004. – 592 с.

2. Бланк И.А. Торговый менеджмент. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 784 с.

3. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради України.. – 2003. – № 37.

4. Декрет Кабінету Міністрів України  «Про прибутковий податок з громадян» // Відомості Верховної Ради України.  – 1993. – № 10.

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4.

Теґи: , ,


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.