головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Шляхи вирішення проблем оплати праці в Україні

Шевчук Л.П.

Семенова О.М.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Здійснення будь-якого господарського процесу обов’язково пов’язане із застосуванням праці та її оплатою. Заробітна плата відіграє важливу роль в забезпеченні сталого розвитку країни, її рівень є одним із критеріїв оцінки досягнень суспільства в соціально-економічному розвитку. Саме від заробітної плати залежить можливість задоволення потреб населення, створення комфортних умов життя та всебічного розвитку особистості. Тому організація ефективної системи оплати праці є однією з найважливіших проблем ринку праці в Україні.
Питання організації оплати праці в Україні постійно знаходяться в центрі уваги теоретиків, практиків і законодавців, проте існує цілий комплекс проблем, які вимагають свого вирішення. До таких проблем відносяться:
1. Низький рівень оплати праці.
2. Надмірна диференціація заробітної плати, яка є економічно необґрунтованою.
3. Заборгованість із виплат заробітної плати.
4. Відсутність взаємопов’язаності заробітної плати з рівнем кваліфікації, результатами праці.
5. Тінізація заробітної плати.
Основною метою даної статті є розробка шляхів вирішення проблем оплати праці в Україні.
На сьогодні однією з найбільших соціально-економічних проблем України є низький рівень заробітної плати. Вона втратила свою компенсаційну та стимулюючу функції. Низький рівень заробітної плати та несвоєчасна її виплата призводять до зниження продуктивності праці, руйнують трудовий потенціал, сприяють розвитку тіньових процесів і відтоку кваліфікованих молодих людей за кордон.
Середня заробітна плата в Україні є набагато нижчою чим в інших країнах. Так, у 2010 році вона становила 264 дол США, тоді як у Росії – 535 дол США, Латвії – 1025 дол США, у Польщі – 1100 дол США. Також важливим показником, який характеризує оплату праці виступає мінімальна заробітна плата. В Україні мінімальний рівень оплати праці у 2010 році поступово збільшувався з 869 грн у січні до 922 грн у грудні. Проте цей показник є значно нижчим в Україні за відповідні стандарти країн Євросоюзу і становив у середньому за 2010 рік 86 євро. Для порівняння розмір мінімальної заробітної плати становив у Болгарії – 132, Румунії – 148, Латвії – 235, Польщі – 318 євро відповідно[2].
Враховуючи той факт, що більшість вітчизняних підприємств не мають сьогодні фінансових коштів для значного підвищення заробітної плати, необхідно в першу чергу посилити мотивацію персоналу підприємств до праці. Щоб підвищити зацікавленість персоналу до роботи потрібно встановити систему бонусів та премій, як річних, так і квартальних. Наприклад, це можуть бути премії за виконання плану поставки продукції, підвищення обсягу продаж товарів, приріст обсягів відвантажень продукції тощо. Така система буде стимулювати працівників до кращого та ефективнішого виконання своїх зобов’язань, максимально реалізовувати свій фізичний чи інтелектуальний потенціал, а також сформує довгострокову прихильність працівників до фірми та буде запобігати «перетіканню» персоналу з однієї фірми в іншу.
Також актуальною проблемою оплати праці є її диференціація. На сьогодні в нашій країні в галузях, де працюють найбільш кваліфіковані працівники (освіта, охорона здоров’я тощо) середньомісячна заробітна плата значно нижче середньої зарплати по країні. За останні десять років абсолютними лідерами за темпами зростання заробітної плати були не ті види діяльності та галузі, які визначають прогрес держави, а ті які пов’язані або з монопольним становищем галузі або з фінансовими структурами[3].
У 2010 році найбільшу заробітну плату одержували працівники авіаційного транспорту (6285 грн), фінансових установ (4393 грн), державного управління (2516 грн), транспорту і зв’язку (2606 грн). Найнижча заробітна плата у працівників, що займаються готельно-ресторанним бізнесом (1386 грн) , працівників охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (1515 грн). Заробітна плата працівників торгівлі та надання ремонтних послуг знаходиться на середньому рівні(1780 грн)[4].
Тобто в України були і залишаються незадовільні співвідношення заробітної плати, а це означає, що заробітна плата не формується під впливом чинників, що визначають рівень оплати праці в світовій практиці: кількості і якості праці, результатів праці, а визначається належністю до певної сфери економічної діяльності. Цей факт призводить до підриву мотивації до праці.
Для вирішення проблеми диференціації рівня заробітної плати потрібно удосконалити тарифну систему та запровадити нормування праці. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних ставок для працівників, фахівців і службовців. Що стосується “технології” побудови єдиних тарифних ставок, їх різноманітності, то для зарубіжної практики характерна строкатість. Кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм. Тарифна ставка повинна визначатися на основі врахування віку, стажу, кваліфікації (розряду або категорії) та результативності праці.

Також гостро постає проблема заборгованості заробітної плати. За даними Держкомстату заборгованість з виплати заробітної плати починає поступово зменшуватися. Станом на 1 лютого 2011 року її сума становить 1344,4 млн грн., що на 8,8% менше 2010 року[4].
Найбільш негативним наслідком заборгованості із заробітної плати є те, що вона підштовхує працівників шукати іншу чи додаткову роботу, і вони легко погоджуються на «неформальну зайнятість», що є ще однією гострою проблемою в Україні як для працівників, так і для держави. Адже, на підприємствах наявні неофіційні позаоблікові нарахування й виплати заробітної плати працівникам без сплати встановлених податків і платежів, так звана заробітна плата “у конвертах”. Ситуація з нелегальними зарплатами та робочими місцями в Україні потребує обов’язкового вирішення, адже за підрахунками різних експертів, кількість отримувачів зарплати “у конверті” становить від 2 до 7 млн осіб. За оцінками експертів розмір прихованої заробітної плати в Україні складає приблизно 50% легальної. У той же час у більшості країн світу поріг кордону рівня “тіньової” економіки – 20% [1]. А це говорить про те, що ці працівники соціально незахищені, роботодавці не виплачують лікарняні та не гарантують сплату соціальних внесків для отримання пенсії, а також держава недоотримує мільярди коштів до державного бюджету.
Для вирішення цієї проблеми потрібно вдосконалити контроль за діяльністю підприємств. Надати необхідні повноваження контролюючим органам та інспекціям. На сьогодні активно розробляється комплекс заходів щодо легалізації заробітних плат та робочих місць, що є складовою пенсійної реформи.
Ще однією проблемою ринку праці є те, що спостерігається перерозподіл зайнятості в сторону некваліфікованої робочої сили. Чисельність працівників найпростіших професій зросла на 43,2% при скороченні чисельності кваліфікованих та освічених працівників. Майже 5 частина працівників зайнята на посадах, що не відповідають їхньому рівню освіти, а відповідно і рівню заробітної плати. Кожен двадцять третій працівник з вищою освітою в Україні зайнятий на роботах, які такого рівня освіти не потребують[3]. Як свідчить досвід іноземних країн, вирішенням проблеми непов’язаності заробітної плати із рівнем кваліфікації, може слугувати зміна орієнтації підприємців і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних на переважно якісні показники діяльності. Тобто, пріоритет якісних показників повинна виражати перевага в оплаті розумової праці порівняно з фізичною.Так, заробітна плата працівників розумової праці в середньому перевищує заробіток робітників: у Німеччині – на 20%; Італії та Данії – на 22%; Люксембурзі – на 44%; Франції та Бельгії – на 61%. [2].
Отже, на сьогоднішній день у нашій країні існує велика кількість невирішених питань і протиріч у сфері оплати праці. Час диктує необхідність такої системи оплати, яка формувала б могутні стимули розвитку праці і виробництва. Тож, оптимальними шляхами вирішення проблем оплати праці є: посилення мотивації працівників підприємств до праці, запровадити індексацію заробітної плати відповідно до збільшення цін на товари та послуги, удосконалення тарифної системи та нормування праці, активна участь держави у регулювання оплати праці, зміна орієнтації підприємців і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних якісні показники діяльності тощо.
Удосконалювання систем оплати праці, пошук нових рішень, глибоке вивчення західного досвіду, може дати нам вже в найближчому майбутньому підвищення зацікавленості працівників до високопродуктивної праці. Отже, вирішення низки проблем в оплаті праці може стати стимулом економічного підйому країни в майбутньому.
Список використаних джерел:
1. Покатеєва О.В. Шляхи вдосконалення системи оплати праці на підприємстві // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво. – 2010. – №3. – С. 139-141
2. Потриваєва Н.В. Стан та проблеми застосування форм і систем оплати праці в Україні // Інноваційна економіка. – 2010. – №7. – С. 43-46

3. Сухорукова Т.Г Современные подходы к управлению заработной платой на отечественных предприятиях // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2010. – № 32. – С. 236-239

4. www.ukrstat.gov.ua

Теґи:


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.