головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Сутність та зміст менеджменту інтелектуальної власністю в Україні

д.е.н. професор Соколи Іван Іванович

Скрипник Наталя Анатоль’ївна

Пєткова Ольга Опанасівна

Одеській Національний політехнічний університет, Україна

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність – це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв’язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є:

- бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

- стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

- потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства. [1, с.10]

Витвір людського генію, наприклад, такий як ідея музичного твору або винаходу, не може, на відміну від матеріальних речей, гарантувати від їх використання сторонніми особами лише через те, що хтось інший вже володіє ними. Після того як щось створене людським інтелектом стало відомо громадськості, творець вже не в змозі самостійно контролювати його використання. Саме це і є головним у законодавстві стосовно інтелектуальної власності. [1, с.28]

Взагалі законодавство в області інтелектуальної власності намагається забезпечити інтереси авторів творів та інших творців інтелектуальних надбань та послуг, надаючи їм певні, обмежені у часі права, котрі дозволяють останнім контролювати використання своїх творів. Причому ці права відносяться не до матеріальних об’єктів, в котрих може втілюватися результат творчої праці, а до самого породження людського розуму як такого, тобто до самої ідеї об’єкта захисту. Саме останнє і є найважче контролювати творцю або особі, яка представляє його інтереси, коли ідеї автора не є об’єктом правової охорони.

Інтелектуальна власність – це продукт людського розуму, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху. [2, с.55]

При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість (в багатьох випадках дуже високу), яку частіше не згадують в звітності, недовраховують та недооцінюють. З точки зору введення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу – в залежності від того, хто нею розпоряджається. [2, с.20]

За даними Інституту інтелектуальної власності і права України до нематеріальних активів належать:

) право власності на винахід. Воно засвідчується патентом. Об’єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), спосіб тощо;

) право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом. Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою;

) право власності на промисловий зразок. І це право засвідчується патентом. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначено для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів продукції;

) право власності на знаки для товарів і послуг. На відміну від попередніх право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об’єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів;

) право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України;

) право власності на фірмове найменування. Кожна юридична особа має своє власне найменування. Право і обов’язки господарських організацій пов’язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством;

) право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою отримання певного результату;

) право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків тощо), котрі систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ;

) право власності на науково-технічну інформацію. Об’єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення. [3, с.27]

Література

1.Інтелектуальна власність. Основні поняття. – Хмельницький: ХДЦНТЕІ, 2001. – 329 с.

2. Кенд О.В. Вплив інтелектуального капіталу на розвиток глобальних маркетингових тенденцій. – К.: УАМ, “Сігматрейд”. 2004. С. 25-27.

3. Кендюхов О. В. Дихотомія інтелектуальної праці та інтелектуального капіталу // Тези доповідей і повідомлень Всеукраїнської наук.-практ. конф. “Економічні проблеми промислового розвитку в Україні” (19-20 трав. 2005 р.). – Донецьк: ІЕП НАН України. 2005. С. 57-59.

Теґи:


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.