головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Парадигма соціальної організації в контексті філософського аналізу

Левченко М.О.

Організація – це суспільний феномен, якому притаманна особлива структура, характер, цілі та соціальні функції. З’ясування їх природи та сутності можливе лише в контексті вивчення проблем, що стосуються загальної теорії організації. Термін “організація” означає дію, завдяки якій певному предмету, явищу чи процесу надається внутрішня впорядкованість, узгодженість частин чи елементів. Під організацією розуміється також сукупність процесів або дій, які ведуть до встановлення взаємних зв’язків між частинами цілого.

У контексті філософського аналізу поняття “організація” використовується для характеристики об’єднання людей, які спільно реалізують певну програму або завдання і діють на основі єдиних правил і процедур поведінки, узгоджених і скоординованих дій [3; 4; 5]. Організація складається з людей або груп, що взаємодіють між собою, здійснюють спільну діяльність, виконують більш-менш чітко окреслені функції в суспільстві. Часто соціальна організація виступає посередником між суспільством, з одного боку, і конкретними індивідами, з іншого. Водночас організація є досить самостійним і стабільним утворенням у рамках соціального цілого.

Соціальна організація виступає важливою складовою суспільного життя і суттєвим елементом соціальної структури, одним із базових типів людських спільнот. На відміну від інших соціальних утворень соціальна організація є, передусім, об’єднанням людей, які реалізують деяку програму або спільну ціль, а люди, які об’єднуються в організацію, діють за певними процедурами і правилами [4, с.120]. Таким чином, соціальна організація виникає в результаті узгодження дій людей при реалізації спільних завдань, тоді, коли усвідомлюється, що досягнення будь-яких спільних цілей здійснюється через висування і досягнення загальних цілей. Саме за таких умов організація виступає як середовище обміну між цілим та його елементами [4, с.22].

Цілі, які виконує організація є досить чіткими і визначеними для її членів. Крім того організація характеризується не лише цілеспрямованістю, своєрідним “баченням” цілі, але й своїми завданнями та засобами їх реалізації. Завдяки цьому організації, як правило, складаються свідомо і раціонально. А умовою збереження організації, її стійкості та ідентичності самій собі є стан постійного обміну і взаємодії зі своїм соціальним оточенням. В організації також відбувається свідоме й добровільне входження й вихід індивідів з неї.

Соціальна організація являє собою також сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю. Це забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв’язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.

Як невід’ємний елемент соціальної структури і цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів організація характеризується формальним розподілом функцій, наявністю ієрархії статусів, ролей і престижу, бюрократичною структурою, фіксованим членством і водночас – певною свободою для її членів. На думку дослідників соціальної організації, вона являє собою досить складний організм, в якому переплітаються, поєднуються, координуються інтереси особистості та групи, примус і свобода, безумовна дисципліна й вільна творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Вони постійно розвиваються, перебудовуються, коли не відповідають вибраним цілям, трансформуються в інші форми, коли виявляється, що вони не здатні виконувати свої завдання [2; с.42].

В цілому організація характеризується через розподіл соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі, через взаємодоповнення цих диференційованих дій, а також стабільність і тривалість у часі статусної та ролевої структури, відносну незалежність соціальних дій від індивіда, що їх виконує.

Організація складається з індивідів і груп, що взаємодіють між собою. Соціальна взаємодія між членами організації є основним сутнісним визначенням суті організації. При цьому можна говорити про різні типи такої взаємодії: або такі, що наперед визначені планом чи програмою, або ж неформальні, спонтанні, особистісні в своїй основі. Організаційні процеси об’єктивно містять у собі соціальну сутність, однак і особистість в організації не втрачає своєї окремішності. Як правило, в організації концентрується потужний особистісний потенціал, що є передумовою розвитку людського об’єднання.

Тлумачення організації як цільової спільноти може бути доповнене розумінням її як соціально-психологічного феномена. З цього погляду організація постає як вид соціально-психологічної спільноти й соціально-психологічної діяльності, виступаючи при цьому суб’єктом діяльності та спілкування [1; с.23].

Забезпечуючи умови для спільних узгоджених дій людей, для кооперації та інтеграції їх зусиль у досягненні організаційних цілей, виступаючи важливим способом об’єднання зусиль окремих індивідів у ході спільної діяльності, соціальна організація демонструє потужні синергетичні можливості. Так званий синергетичний ефект організації виявляє себе в прирості додаткової енергії, що перевищує суму індивідуальних зусиль її учасників. Така перевага організації є однією з причин дуже частого звертання людства до різних організаційних форм [5, с.41]. Крім того синергетична парадигма або концепція самоорганізації нелінійних систем дозволяє бачити складність і неоднозначність процесів, у тому числі й організаційних, які відбуваються в суспільстві, визначити міру людської суб’єктивності в суспільних процесах.

Таким чином соціальна організація в цілому є феноменом складним і багатовимірним. Фіксуючи різні форми взаємодії між людьми, регламентуючи всі можливі зв’язки в суспільстві, організація постає як деяка єдність соціальних утворень, що діють відповідно до строго визначених програм, настанов і правил, з одного боку, і спонтанних сил суспільства, об’єднань і спільнот, що виникають незаплановано, поза програмою. Їх спільна діяльність є виразом сконцентрованого в людському об’єднанні потужного потенціалу соціальної інтеграції.

Література.

1. Історія українського війська / В. Гриневич [та ін]; упоряд., передмова Я. Дашкевич. -  Львів : Світ, 1996. – 840 с

2. Лукашевич М.П. Соціологія праці / М.П.Лукашевич. – К.: Либідь, 2004. – 437 с.

3. Мильнер Б.З. Теория организации / Б.З.Мильнер. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 548 с.

4. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант / И.Пригожин, И.Стенгерс. – М.: Прогресс, 1999. – 310 с.

5. Фролов С.С. Социология организаций / С.С.Фролов. – М.: Гардарики, 2001. – 382 с.


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.