головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Стратегічні пріоритети розвитку економіки України

Король І.В.

Планування як функція управління є невід’ємною частиною діяльності економічних суб’єктів як мікро- так і макрорівня. Особливе місце в системі державного планування належить стратегії, адже від правильності обраних пріоритетів, інструментів та джерел фінансування залежить рівень та якість життя населення відповідної країни в довгостроковій перспективі.

Аналіз вітчизняної нормативно-правової бази засвідчив відсутність чітко визначених стратегічних пріоритетів на рівні держави. Так, наприклад, відповідно до Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2013-2020 роки пріоритетними галузями були визначені: виробництво обчислювальної техніки, високотехнологічного машинобудування, програмного забезпечення та радіоелектроніка. Згідно з Стратегією національної безпеки та пов’язаної з нею програми на 2010-2014 роки – «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» пріоритетними галузями економіки зафіксовано житлово-комунальне господарство, сільське господарство, вугільну галузь, електроенергетику. В той же час в Стратегії національної безпеки «Україна-2020: стратегія модернізації» за пріоритетні було визначено галузі оборонно-промислового комплексу, агропромислове виробництво, приладобудування, виробництво інформаційної техніки, розвиток хіміко-фармацевтичних технологій, біотехнологій, екологічних технологій та інше.

Таким чином, дослідження цих та інших документів показало, що державна політика у визначенні стратегічних пріоритетів є непослідовною, а самі пріоритети – розмитими. Як наслідок – Україна за роки незалежності так і не зуміла вийти на траєкторію стійкого соціально-економічного розвитку. Серед проблем, які гальмують її рух в даному напрямі, крім непослідовної державної політики, є низька якість інституційного середовища; деформована вікова структура населення; незадовільний стан навколишнього середовища; невисока у міжнародному порівнянні якість освітніх послуг; спеціалізація країни на низькотехнологічних укладах; високі показники зносу основних засобів; високий рівень ресурсо- та енергоємності виробництва; низький рівень інноваційної активності та інше.

На нашу думку, для системних перетворень в Україні політика досягнення високого конкурентного статусу має враховувати сучасні структурні зміни у світовій економіці, досвід країн-лідерів та національну специфіку розвитку. Так, зокрема, серед конкурентних та порівняльних переваг країни можна виокремити унікальний природно-ресурсний потенціал; високий рівень освіченого населення; наявність галузей, що здатні стати локомотивами розвитку, зокрема, авіаційна, суднобудівна, оборонна, ракетно-космічна галузі та ІТ-сфера; високий потенціал науки, наприклад, у сфері матеріалознавства, кріомедицини, радіофізики міліметрового та субміліметрового діапазону, мікро- та оптоелектроніки, аерокосмічних технологій тощо; високий рівень конкурентоспроможності науковців, про що свідчить їх участь у різноманітних міжнародних проектах, активність у публікаціях результатів своїх наукових досліджень за кордоном тощо.

З огляду на зазначене вище, можна виокремити три групи стратегічних цілей розвитку, зокрема: забезпечення економічної ефективності суспільного виробництва (перша група цілей); соціальної стабільності та справедливості (друга група цілей); інституціонального розвитку (третя група цілей).

Так, перша група цілей орієнтує на підвищення ефективності діяльності суб’єктів економічної діяльності, що відображається в позитивних темпах росту економіки; макроекономічній стабільності; зростанні частки високотехнологічних виробництв у ВВП; підвищенні інновативності економіки; покращенні екологічного стану в країні та іншому.

Друга група цілей передбачає зменшення диференціації у рівні доходів; зростання рівня реальної заробітної плати; підвищення показників здоров’я та якості медичного обслуговування; покращення показників природного руху населення; підвищення якості освіти тощо.

Досягнення третьої групи цілей забезпечує свободу вибору і здійснення підприємницької діяльності, конкуренцію; ефективність державного управління; високий рівень довіри до влади в суспільстві та інше.

Для досягнення зазначених вище цілей оптимальним буде поєднання методів прямого (інструменти грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики) та непрямого впливу держави. З-поміж існуючих джерел фінансування слід акцентувати увагу переважно на внутрішніх, зокрема наступних:

1. «Фінансування під майбутнє», що означає здійснення емісії, підкріпленої державними цінними паперами і коригованої Центральним Банком, для фінансування довгострокових проектів у пріоритетних галузях економіки (ІТ-сфері та ОПК). Збільшення рівня монетизації економіки з сьогоднішніх близько 50 % до 80 % ВВП, як у розвинених країнах світу, дасть змогу перетворити короткі гроші у довгі, активізує розвиток фондового ринку та сприятиме реалізації важливих для економіки проектів та реформ.

Також слід пам’ятати, що капіталовкладення у високотехнологічні галузі дає віддачу лише через певний час, тому для того, щоб зробити такий перерозподіл коштів вигідним, необхідне створення відповідних стимулів та механізмів. Вирішення цього завдання можливе завдяки застосуванню довгострокового індикативного планування, яке є надзвичайно популярним та ефективним у розвинених країнах світу, як-то Франція, Японія, Німеччина та інших.

2. Детінізація економіки. Обсяги тіньової економіки в Україні за різними підрахунками експертів в середньому складають більше половини ВВП. Основними заходами боротьби з цим явищем мають стати: створення таких умов, за яких тіньова діяльність була б неефективною, зокрема, зниження податків та підвищення відповідальності за їх несплату; легалізація тіньових доходів некримінального походження; реалізація заходів з подолання корупції та інше.

3. «Виведення капіталів з тіні» – це захід не для збільшення надходжень до бюджету, а скоріше для усунення великої перешкоди для вкладання коштів у перспективні вітчизняні виробництва.

4. Реформування відносин власності та приватизація державних підприємств в обмін на інвестиції розвитку. Такі дії мотивуватимуть власників здійснювати прогресивні реформи, а державі дадуть змогу отримати «ефективного власника».

Крім зазначених джерел розвитку, позитивно вплинула б на економічний розвиток реалізація спільних міжнародних проектів. Створення таких проектів має відбуватись у середньо- та високотехнологічних сферах. Це дасть можливість отримати як інвестиції, корисний досвід від співпраці з іноземними колегами, так і скористатись корисним ефектом від здійснення проекту.

Реалізація запропонованих вище реформ з використанням окреслених джерел розвитку забезпечить успішну інтеграцію України до глобального техніко-економічного простору, підвищення рівня конкурентоспроможності економіки та зростання рівня суспільного добробуту.

Література:

1. Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2013-2020 роки/ Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80

2. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»/ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004100-10

3. Стратегія національної безпеки «Україна-2020: стратегія модернізації»/ Режим доступу: http://www. kmu.gov.ua/Strategy_2020


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.