головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Кредитне забезпечення регіонального розвитку: напрями модернізації

Музика І.С., Марченко – Седіло В.М.

Метою держави не має бути намагання будь-якими засобами досягати конвергенції регіонів за усіма напрямами функціонування їх економіки, необхідним є пошук таких механізмів її модернізації у пріоритетних для конкретного регіону точках розвитку, реалізація яких дозволила б забезпечити підвищення капіталізації регіону загалом. Саме це дозволить активізувати процеси згладжування розбіжностей в регіональному розвитку.

З огляду на існуючі на нинішній день дисбаланси та регіональні особливості функціонування банківської системи, слід звернути увагу на так звану модель «вулкану» Х. Гірша [1]. Мається на увазі, що в умовах значної диференціації регіонів України практично за усіма основними показниками їх розвитку та чіткий поділ на промислово-розвинені регіони – лідери та регіони – аутсайдери говорити про можливість виникнення у короткостроковій перспективі однозначних ознак конвергентного розвитку, на нашу думку, недоречно. Вважаємо, що в банківському секторі економіки України і надалі буде спостерігатись так звана конвергентно – дивергентна модель розвитку, тобто відсутність стійкої тенденції до зближення чи віддалення регіонів за розвитком регіональних банківських систем з поглибленням ролі та значення декількох потужних фінансових центрів – генераторів банківських ресурсів (так званих «вулканів» згідно теорії Х. Гірша). Їх функціонування, проте, в повній мірі зможе задовольняти доступність та потреби реального сектора економіки та населення в банківських продуктах та послугах (т.зв. «магмі») через подальшу оптимізацію банківської інфраструктури та введення в практику новітніх, переважно дистанційних форм роботи із клієнтами. З огляду на це, вважаємо, що розв’язання проблем, пов’язаних із можливостями забезпечення конвергентного розвитку регіонів, лежить в площині формування взаємодії та взаємовпливу суб’єктів банківської системи та інших суб’єктів економіки: на внутрірегіональному рівні – через дію механізмів інтегрування банківського сектору в економіку регіону; налагодження співпраці банківського та реального секторів економіки, підвищення ефективності використання кредитного потенціалу регіону з метою забезпечення зростання його фінансового потенціалу та, як наслідок, – підвищення капіталізації регіону й досягнення кінцевої мети – забезпечення його сталого соціально-економічного розвитку; на міжрегіональному рівні – через процеси перетікання банківських капіталів та, як наслідок, формування центрів концентрації фінансових ресурсів, дію механізмів банківського кредитування, що виникають на підставі вищезазначеного; на національному рівні, що обумовлене участю держави як регулятора грошово-кредитної та фіскальної політики. Відповідно, досягнення регіонального розвитку, як передумови конвергентного розвитку регіонів країни, в тому числі є наслідком реалізації на державному рівні ефективної економічної, фінансово-кредитної та регіональної політики. Специфіка проблеми полягає в тому, що вплив зазначених механізмів є взаємозалежним та взаємодоповнюючим за усіма рівнями взаємодії, що визначається самою природою банківської діяльності.

В цьому ключі важливим, на нашу думку, є формування такої моделі співпраці між державою, регіонами та банківськими установами, при реалізації якої забезпечувалась би підтримка на кожному із зазначених рівнів в наступних напрямах: переході від підтримки цілих галузей до підтримки конкретних технологій та виробництв; формуванні тісної взаємодії між банківськими установами, регіональною владою та суб’єктами економіки при прийнятті рішень щодо кредитної підтримки пріоритетних інвестиційних проектів, налагодження співпраці щодо діагностики та пошуку розв’язання проблемних моментів розвитку, акцентуванні на формуванні взаємовигідних для усіх суб’єктів взаємодії стосунках із застосуванням механізмів державно-приватного партнерства. Отже, розв’язання проблем, пов’язаних із кредитуванням суб’єктів господарювання в Україні, лежить у трьох площинах.

По-перше, це проблеми, розв’язання яких належить до компетенції держави та може проявлятись через формування законодавства, запровадження якого сприятиме стимулюванню кредитування, особливо це має стосуватись суб’єктів малого та середнього рівня; розробка дієвого механізму для реалізації цього положення; забезпечення державної фінансової підтримки для зниження рівня ризику для банківських установ; коригування рівня резервних вимог; застосування практики довгострокового рефінансування під кредитування банками суб’єктів підприємництва тощо. По-друге, це ціла низка проблем, пов’язаних із розширенням джерел формування ресурсів через забезпечення механізму державних гарантій на отримання кредитних ресурсів у довгострокові проекти, активізації іпотечного кредитування, мікрокредитування; залучення кредитних коштів на програмних засадах для модернізації підприємств, розроблення механізмів кредитної підтримки суб’єктів господарювання із залученням ресурсів міжнародних фінансових організацій тощо. По-третє, проблеми, розв’язанні яких лежить в компетенції банківських інституцій. До них слід віднести, зокрема, зростання капіталізації банківських установ, зміну в ресурсній політиці банків, запровадження нових видів банківських продуктів із метою залучення додаткових фінансових ресурсів; синдикативне кредитування; налагодження співпраці із місцевими органами влади з метою співкредитування перспективних для регіонів інвестиційних проектів тощо.

Література

1.       Giesch H. Aspects of Growth Structural Change and Employment – A. Schumpeterian Perspective // Weltwirtschinafitiches Archiv. – 1979, Band 115. Hen. 4.


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.