головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Інтелектуальний капітал – сучасна суспільна форма капіталу

Литвин О.В.

Важливим фактором економічного зростання національної економіки є перспектива збереження, накопичення та використання інтелектуального потенціалу. Особисті здібності, наукові знання та інтелектуальні ресурси стають основними факторами економічного розвитку держави. Під впливом ринкових змін у суспільстві виникає необхідність у дослідженні нематеріальних ресурсів, зокрема інтелектуального капіталу.

Питання інтелектуального капіталу досліджують багато зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів, зокрема Е. Брукінг, А. Стюарт-Томас, В. Іноземцев, А. Чухно, А. Гапоненко та інші.

Інтелектуальний капітал являється сучасною формою капіталу, що має відповідні ознаки, специфіку та особливості. Погляди цієї економічної категорії її  роль та сутність змінювалася в економічному житті суспільства протягом десятиліть разом з еволюцією економічного світогляду.

Поняття інтелектуального капіталу вводить в науковий обіг представник наукової школи інституціоналізму Дж. Гелбрейт, у листі до М. Калецькі,  вперше використавши поняття інтелектуальний капітал. Він визначає його як дещо більше, ніж чистий капітал працівника, який включає певну інтелектуальну діяльність.

Один із основоположників теорії інтелектуального капіталу Т. Стюарт визначає інтелектуальний капітал, як сукупність знань персоналу підприємства, які забезпечують його конкурентоспроможність. Він уявляє інтелектуальний капітал матеріалом, що включає знання, досвід, інформацію, інтелектуальну власність і бере участь у створенні цінностей. на думку Т. Стюарта, зазначений вид капіталу існує у формі динамічної системи знань, що виростає навколо певної задачі, людини чи підприємства і, водночас, у вигляді інструментів, за допомогою яких можна збільшити ступінь знань [3, с.112].

Розширює визначення інтелектуального капіталу О. Кендюхов, який вбачає в ньому інтелектуальні ресурси: інтелектуальний капітал – це здатні створювати вартість інтелектуальні ресурси підприємства, представлені машинними і людськими інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними самостійно або залученими, як засоби створення нової вартості [2].

О. Бутнік-Сіверський визначає інтелектуальний капітал як створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об’єктивний та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується суб’єктом господарювання з метою ймовірності одержання прибутку (додаткової вартості) [1].

Вивчаючи питання інтелектуальної власності А. Чухно дотримується підходу, що інтелектуальний капітал поділяється на дві великі частини: людський капітал, що втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностях, застосованих до виконання поточних завдань. "…Людський капітал має місце тоді, коли людина (можливо за допомогою рідних) інвестує в себе, оплачуючи освіту та придбання кваліфікації’. Інвестиції в людський капітал із часом окупляться, даючи віддачу у вигляді вищої заробітної плати або здатності виконувати роботу, що приносить більше задоволення"; структурний капітал. що передбачає технічне й програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу працівникам компанії реалізувати виробничий потенціал. Цей капітал також охоплює відносини, які виникли між компанією та її клієнтами. На відміну від людського, він може бути власністю компанії, а отже, об’єктом купівлі-продажу.

Структурний капітал у цілому чи його окремі складові, що функціонують об’єктивно, можна скопіювати, відтворити або відчужити на користь іншої фірми або навіть окремої особи [5].

А. Цибульов у своєму трактуванні досліджуваного поняття стверджує, що знання можуть бути перетворені на прибуток та оцінені. Вчений виділяє три основні складові інтелектуального капіталу: людський капітал, право на об’єкти інтелектуальної власності та структурний капітал [4].

Зміни в економічному розвитку та суспільстві змінюють та розширюють розуміння сутності інтелектуального капіталу.

Рушійною силою інноваційної діяльності, є конкуренція, яка зобов’язує вибирати більш досконалі способи розвитку, забезпечуючи вигідні позиції на ринку. Роль і місце людського капіталу в розвитку економічного потенціалу, має спиратися на розвиток людських ресурсів, на найбільш ефективне застосування знань і умінь людей для постійного поліпшення технологій, економічних результатів, життя суспільства в цілому.

Література:

1. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал(теоретичний аспект) / О.Б Бутнік-Сіверський // Інтелектуальний капітал – 2001. – №1. С.16-17.

2. Кендюхов О.В. Ефективне управління інтелектуальним капіталом: Монографія [Текст] / О.В. Кендюхов , – Донецьк: НАН України Ін-т економіки пром-ті, ДонУЕП. – 2008. – 363 с.

3. Стюарт Томас А. Интелектуальный капитал. новый источник багатства организации / Стюарт Томас А. – М, 2008. – 308 с.

4. Цибульов П. Кількісна оцінка інтелекту / П.Цибульов // Інтелектуальна власність, – 2004. – № 12.

5. Чухно А.А. Інтелектуальний капітал: сутність, форми та закономірності розвитку / А.А.Чухно // Економіка України, – 2002. – № 11-12.


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.