головна :: статті :: макроекономіка :: підручники :: пошук :: вхід

Міграційна політика України у контексті інтеграційних процесів

Данилюк М.Г.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайло Туган-Барановського

На початку 90-х років минулого століття однією з головних причин, які призвели до широкого обговорення проблеми зайнятості на загальноєвропейському рівні, було усвідомлення того, що соціально-економічні складнощі, які виникли внаслідок енергетичної та фінансово-економічних криз попередніх десятиліть, великою мірою корінилися всередині самого Співтовариства.

В той час, як посилювалися темпи європейської інтеграції, об’єднання не мало достатньо ефективних інструментів, послідовної стратегії для подолання макроекономічних потрясінь. Співтовариство не мало дієвих відповідей на проблему подолання високого рівня безробіття, що в подальшому загрожувало призвести до структурних проблем на ринку праці ЄС. Великою мірою структурні кризи були пов’язані з прогалинами національної політики держав-членів ЄС в галузі зайнятості. Однак, загострення соціально-економічних проблем ЄС дало розуміння того, що їх ефективне подолання можливе лише за умови поглиблення координації політики зайнятості на загальноєвропейському рівні.

Головними проблемами у сфері зайнятості, з якими сьогодні зіткнулися у Європейському Союзі, є потреба впровадження соціально-економічних реформ з метою пристосування консервативних європейських економік до об’єктивних змін, викликаних глобалізацією, а також потреба адекватної реакції на демографічні проблеми, пов’язані передусім із процесом загального старіння населення, а, відтак, і скорочення кількості осіб працездатного віку.

Однією з складових спільного ринку праці є спільна міграційна політика. Для України міграційна політика об’єднаної Європи становить подвійний інтерес. По-перше, до ЄС з нашої держави спрямовується численний еміграційний потік. Активно розвивається також співпраця у царині запобігання нелегальній міграції як серйозній загрозі регіональній безпеці. По-друге, євроінтеграційні наміри України передбачають, окрім іншого, досягнення відповідності європейським стандартам у сфері міграційного законодавства та менеджменту.

Ще у 1960 році країни Бенілюксу скасували контроль руху робочої сили на своїх внутрішніх кордонах. У 1985 році у замку Шенген, Королівство Люксембург, було підписано угоду між урядами держав-членів економічного Союзу Бенілюкс. Шенгенські домовленості передбачали узгодження візової політики держав-учасниць. Зокрема, було запроваджено візу єдиного взірця, складено список країн, громадяни яких повинні мати візи для в’їзду до Шенгенського простору. Періодично цей список переглядають. Нині до нього входить 101 країна світу, в тому числі й Україна.

Головним документом в контексті євроінтеграційних процесів України став план дій Україна-ЄС, у якому, у тому числі розглядається питання руху робочої сили. Проте планом дій Україна-ЄС чітко не передбачається порядок зменшення бар’єрів руху робочої сили. Він зосереджується лише на внутрішніх заходах, які сприятимуть приведенню прав іноземних працівників на території України у відповідність з правами вітчизняних працівників. План дій передбачає такі зобов’язання України у сфері дій забезпечення пересування людей:

- забезпечення рівноправного режиму для працівників-мігрантів щодо зайнятості та умов праці;

- координацію системи соціального забезпечення для працівників.

Недостатній рівень соціального захисту працівників-іноземців все ще залишається невирішеною проблемою. У більшості випадків, іноземним працівникам не надаються соціальні пільги в повному розмірі внаслідок того, що під час роботи за кордоном вони не сплачували внески до відповідних українських фондів.

Згідно з чинним законодавством працівники-іноземці, зайняті в Україні, зобов’язані сплачувати внески до Пенсійного фонду, Фонду страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та Фонду страхування від нещасного випадку. На час перебування працівника-мігранта в Україні, йому/їй надаються відповідні соціальні гарантії на загальних умовах.

Працівники-іноземці (та їхні наймані працівники) звільняються від сплати внесків до Фонду страхування на випадок безробіття та не одержують соціальних виплат у разі втрати роботи.

Соціальні гарантії, що надаються українським працівникам-мігрантам у державах-членах ЄС, відрізняються залежно від країни. Але загальним правилом є те, що після виїзду з країни українські працівники-мігранти не можуть одержувати виплат за рахунок соціальних внесків, зроблених протягом періоду роботи в іншій країні перебування. Тимчасова зайнятість за кордоном призводить до прогалин у обліку сплати страхових внесків працівниками та унеможливлює постійну виплату соціальної допомоги у разі виникнення події страхового випадку. Проблема не зарахування досвіду роботи внаслідок тимчасової зайнятості за кордоном може бути розв’язана шляхом укладення міждержавних двосторонніх угод. На даний момент, Україна має договори про координацію систем соціального страхування з декількома державами-членами ЄС: Іспанією (договір підписано в 1996 році), Естонією (1997), Латвією (1998), Словаччиною (2001), Чехією (2001) та Литвою (2002). Більшість з них гарантують працівникам-мігрантам право на одержання виплат за рахунок соціальних внесків, сплачених упродовж періоду роботи в країнах, що є сторонами договорів. Хоча Україна взяла зобов’язання координувати системи соціального забезпечення з країнами ЄС, з початку 2005 року у цій сфері немає відчутних зрушень.

Упродовж останніх 3,5 років, з 1 січня 2005 до 1 червня 2008 року, з метою працевлаштування за кордон виїжджали 1,5 млн. осіб або 5,1% українського населення працездатного віку. Близько половини трудових мігрантів з України працюють у Росії (48,5%). До першої п’ятірки країн також потрапили Італія (13,4%), Чехія (12,8%), Польща (7,4%) Іспанія (3,9%) та Португалія (3%). Дві третини українських трудових мігрантів складають чоловіки, решту – жінки. Працюють вони переважно на будівництві (51,6%), як домашня прислуга (16,3%), в сільському господарстві (8,5%), у торгівлі (8,1%) і промисловості (5,4%). Серед регіонів лідерами за зовнішньою трудовою міграцією стали західні області – 13,2%. Від них значно відстають центр – 3,8%, схід – 3,2%, південь – 2,6% і північ країни – 1,4%.

Уряду та парламенту України слід вжити заходів для забезпечення законодавчих гарантій рівноправного режиму для працівників-іноземців шляхом ратифікації Європейської хартії про статус працівників-мігрантів. Крім того, урядові слід інтенсифікувати роботу з укладення двосторонніх договорів щодо координації систем соціального страхування з іншими державами. Проте, увагу слід звернути не лише на формальні процедури (розроблення, підписання та ратифікація договорів), а також на імплементацію положень чинних договорів.

Трудову міграцію в Україні нині називають чи не найсерйознішою державною проблемою. Але, на жаль, законодавча та виконавча влада не реагують адекватно на застереження науковців. Адже й досі не вироблено чітких засад державної міграційної політики, не розширено коло країн, з якими укладено угоди про взаємне працевлаштування громадян, недостатньо вживається заходів щодо соціального захисту наших заробітчан тощо. На державному рівні не ухвалюються ефективні заходи, спрямовані на те, щоб українці не тільки не виїздили за кордон, а, навпаки, поверталися на Батьківщину.

Проте, як свідчать світові тенденції, процеси трудової міграції надалі поглиблюватимуться. Цьому сприяють зміни, які відбулися в політичному, економічному та соціальному житті більшості країн світу.

Список використаних джерел:

1. http://www.ukrstat.gov.ua/

2. http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index


Залишити коментар

Ви повинні ввійти, щоб залишити коментар.